Якщо людина прожила своє
дитинство без спілкування з найдобрішими, найласкавішими, наймудрішими,
рідними, які палко її любили, - з
дідусями і бабусями, це означає, що вона втратила тисячу чарівних казок, тисячу
захоплюючих прогулянок, тисячу радощів від здійснення бажань, тисячу мудрих
настанов, в тисячу разів більше стала незахищеною, в тисячу разів більше
спіткнулася об каміння і в тисячу разів більше не співчували їй в її горі.
Шановні бабусі і дідусі, ось вам кілька порад вам щодо виховання ваших
внуків і внучок.
Свою любов і відданість до
дітей не перетворюйте на ділі в послужливість і рабську покору.
Не беріть на себе дитячих
турбот, які потрібні їм самим для самовиховання.
Не потурайте їхнім
забаганкам безглуздою кількістю подарунків і справлянням приємнощів.
Не виявляйте до них
дрібязкової опіки.
Розповідайте їм частіше про
себе, своє дитинство і роботу.
Розкрийте їм свою душу,
довіряйте їм свої сумніви, невдачі, переживання.
Діліться з ними своїми
таємницями, грайте і проодьте час разом.
Надавайте їм приклади
сміливості, чуйності, працьовитості.
Спонукайте їх до спільної
праці.
Розмовляйте з ними як з дорослими.
Не нагадуйте їм, що вони
малі.
Залучайте їх до справ, у
яких вони відчувають себе дорослими.
Піклуйтеся про те, щоб у
них створювалося яскраве уявлення про вас як нову людину.
Не забувайте, що ваш образ
має виховувати їх і після того, як ви вже підете з життя.
