Батьки
витрачають масу сил і енергії на те, щоб дати своїм дітям все найкраще. На
жаль, надмірна любов і турбота про дітей часто перешкоджають розвитку в них самостійності,
відповідальності і лідерських здібностей.
Цю
проблему детально вивчив Тім Елмор.
Ми радимо
всім теперішнім та майбутнім батькам ознайомитися зі статтею Тіма Елмора, фахівця
з лідерства та автора численних бестселерів про виховання, який виявив типові
помилки батьків, які заважають дітям домогтися успіху в дорослому житті.
Ми
живемо в світі, в якому загрози оточують нас на кожному кроці. Розуміючи це, ми
робимо все, щоб захистити наших дітей. Але психологи з Європи впевнені: якщо
дитина не грає на вулиці, якщо їй жодного разу не довелося впасти і обдерти
коліно, то в дорослому житті дитина часто страждає різноманітними фобіями і
комплексами.
Дітям
потрібно кілька разів впасти, щоб зрозуміти, що в цьому немає нічого страшного.
Підлітку треба посваритися і пережити гіркоту втрати першого кохання, щоб стати
емоційно зрілим – без цього неможливі тривалі відносини. Якщо батьки виключають
всі ризики з життя дітей, то є висока ймовірність того, що дитина в майбутньому
стане зарозумілою, пихатою та з низькою самооцінкою.
2.
Ми кидаємося на допомогу занадто швидко.
Сучасне
покоління молоді не розвинуло в собі певні вміння, які ще 30 років тому були
властиві кожній дитині. Ми прагнемо в усьому «допомогти» дитині і оточуємо її
надмірною турботою, тобто, позбавляємо її необхідності самостійно вирішувати
проблеми і шукати вихід зі складних ситуацій.
Рано
чи пізно дитина звикає до того, що хтось «прийде на допомогу». У реальному
світі такого не буде, тому дитина виявиться непристосованою до дорослого життя.
3.
Ми захоплюємося ними занадто легко.
Питанням
про підвищення самооцінки дітей в школі задалися ще в 1980-і роки. На більшості
змагань почало діяти правило «кожен – переможець», «медаль – кожному учаснику».
Такий підхід дозволяє дитині відчувати себе особливою, але дослідження
показують, що у цього методу є непередбачувані наслідки.
Згодом
дитина починає помічати, що мама і тато – єдині, хто вважає, що вона чудова, в
той час як ніхто інший навіть не згадує про це. Діти починають сумніватися в
точці зору своїх батьків. Їм, звичайно, приємно, що їх хвалять, але вони
розуміють, що ніякої їхної заслуги в цьому немає. І якщо ми захоплюємося ними
занадто легко, діти починають шахраювати, перебільшувати і обманювати, щоб
уникати складних ситуацій. А коли виростають, то не здатні протистояти або
справлятися з ними.
4.
Ми дозволяємо почуттю провини стати на шляху успіху.
Ваша
дитина не повиненна любити вас кожну хвилину. Дитина зможе оговтатися від
розчарування, але вона навряд чи оговтається від розбещеності. Не бійтеся
говорити дітям «ні» і «не зараз» і дозвольте їм боротися за те, що вони дійсно
цінують.
Часто
ми даємо дітям те, що вони просять в якості заохочення. А якщо в сім’ї кілька
дітей, то ми вважаємо несправедливим обділяти інших. Таким чином, за заслуги
однієї дитини заохочуються всі – так діти звикають до незаслуженої винагороди.
У житті такого не буде. А якщо відносини в родині будуються тільки на
матеріальній винагороді, діти не будуть відчувати ні внутрішньої мотивації, ні
любові.
5.
Ми не ділимося власними помилками з минулого.
Настане
день, коли підліток захоче «розправити крила» і набратися власного досвіду. Як
дорослі, ми повинні дозволити їм зробити це, але це не означає, що ми не можемо
допомогти їм трохи розібратися в життєвих реаліях.
Поділіться
з ними помилками, які ви зробили в їхньому віці, але не зловживайте моралями –
такий урок відразу ж буде відкинутий підлітком. Діти повинні бути готові до
зустрічі з реальністю і повинні навчитися відповідати за наслідки своїх рішень.
Розкажіть, що ви відчували в подібних ситуаціях, як їх вирішили і що засвоїли з
них.
6.
Ми помилково вважаємо, що інтелект або обдарованість – це зрілість.
Інтелект
часто сприймається як рівень зрілості дитини, в результаті чого батьки
вважають, що розумна дитина готова до зустрічі з реальним світом. Але це, на
жаль, не так.
Тільки
тому, що дитина обдарована в одній сфері, не варто думати, що вона легко
впорається з усіма проблемами. Немає ніякого чарівного «віку відповідальності»
або точного керівництва про те, коли дитині пора надавати певний рівень
свободи. Але є перевірене правило – спостерігайте за іншими дітьми того ж віку.
І якщо ви помічаєте, що вони вже більше вільні у своєму виборі і більше
самостійні, ймовірно, ви самі стримуєте рівень незалежності своєї дитини.
7.
Ми самі не робимо того, чого вчимо дітей.
Обов’язок
кожного з батьків – допомогти створити модель життя для дитини. Життя, в якому
дитина буде грати головну роль і буде брати відповідальність за свої слова і
дії. Дивлячись правді в очі, для початку потрібно бути таким самому, бо дитина буде вчитися не на ваших словах, а на
ваших вчинках. Англійське прислів’я говорить: «Не виховуй дітей, вони все одно
будуть схожі на тебе. Виховуй себе».
